Станіслав Оріховський-Роксолан як історик та політичний мислитель стояв біля витоків новочасної української інтелектуальної традиції.

Український учень Лютера: Станіслав Оріховський-Роксолан

Як і у багатьох інших "титанів гуманізму", світогляд Роксолана був здетермінований такими засадничими принципами як антропоцентризм, котрим повертався античний погляд на людину "як міру всіх речей"; прагматизм, що вимагав шукати способів покращення реального "земного" світу; та ідеалізм, який дістався вченим Нового часу у спадок від релігійного світосприйняття і штовхав їх на "подвиг", на шлях людського самовдосконалення та вихід за "межі" прагматичного реалізму.

XVI століття – це століття імперій, час "розбудови" різноманітних "універсалістських" проектів.

Серед останніх був і "річпосполитський проект", який сміливо можна кваліфікувати як один з найліберальніших.

Притаманна йому компромісність щодо старих форм суспільної організації забезпечила новому державному утворенню як випереджаючий чимало суперників зріст власної потуги, так і більшу зрілість культурних форм, що чарували сусідів навіть коли Перша Річ Посполита (1505-1795) пішла у політичне небуття.

Станіслав Оріховський-Роксолан, уявний портрет

Відтак, погодимось із популярною думкою, що в XVI ст. Польща вступала до свого "золотого віку", проте завважимо, що останній був для "польськості" так само небезпечним, як і для ідентичностей залежних від польської держави етнонаціональних спільнот.

Адже універсалистський "річпосполитський проект" перемелював всіх: поляків, литовців, німців, українців etc. (виразнішою ця "мішанка" була хіба лише у "кривому дзеркалі" Речі Посполитої та сусідніх "імперій" – на Запоріжжі).

І згодом, саме спадщина "шляхетської імперії" новітніх "сарматів" стане чи не прокляттям модерної Польщі.

Вважаємо за потрібне трохи зупинитися на з’ясуванні постави русинів-українців щодо "річпосполитського проекту".

Адже саме українська позиція на "шляху до Любліна", до "ідеї Речі Посполитої" (яку не слід цілком ототожнювати з реальною "державою Річчю Посполитою"), може дати ключі для розуміння історико-політичних поглядів і героя цього дослідження – Станіслава Оріховського, який волів залишитись у пам'яті нащадків як "Роксолан".

Русини-українці як бездержавний і більш того, розділений народ, могли плекати надію, що універсалистський річпосполитський проект відмінить штучні кордони та існуючі розбіжності у статусі різних етнічних груп у державі.

Обіцянка рівних прав з "державними" народами (поляками і литовцями) та сподівання на підтримку нових "братів"-співгромадян у вирішенні власне українських проблем, обумовили широку підтримку "річпосполитського проекту" українцями будь-якого походження.

Походження та родина

Оріховський належав до старовинного герба "Окша" (Сокира). За гербовою легендою першими носієм його був рід Вершовичів, виїзжий з Чехії у ХІІ ст.

Первинний осередок польських Окшичів Ю.Туменовна, знана дослідниця родоводу Оріховських, виокремлює в Сандомирській і Краківській землях, що безпосередньо межували з Руссю. За її ж даними, майбутній родовий маєток Роксолана – село Оріховці – в 1353 р. належало руському боярину Осташку Потрутовичу.

На підставі свідчень самого Оріховського Туменовна припускає, що саме з цим русинським родом "пошлюбилися" його предки, і у спадок від Потрутовичів одержали Оріховці. Таким чином, свій перший родовий маєток і саме прізвище предки Роксолана набули вже в Русі.

Перша пряма згадка про Оріховських датується 13 березня 1424 р., коли в перемиських актах гродських і земських зустрічається, як свідок вироку, Миколай Оріховський.

Цікаво, що сам Роксолан писав, що його володіння "трьома селами у перемиській землі" походить з монарших надань Владислава-Ягайла (польський король з 1386 по 1434 рр.)

Про батька нашого героя – Станіслава, дійшло немало цікавих подробиць. Так, він був студентом краківського університету в 1494 р. за ректорату відомого Яна Сакрана.

Свою молодість батько Роксолана провів при дворах королів Яна-Ольбрахта і Олександра, куди потрапив, напевно, за протекцією могутніх Кміт, іншого староруського за походженням роду, з яким Оріховських довгий час в’язали клієнтарні стосунки.

На той час придворна служба давала широкі можливості до ознайомлення із справами держави та для кар’єри військового.

Станіслав Оріховський тут не пас задніх. Він відзначився на військовій службі під час молдавської війни 1497 р., а також взяв участь і в литовсько-московській війні у кампанії 1502 р.

Окрім цього, перебуваючи при королівському дворі, Станіслав Оріховський, ймовірно, не залишився осторонь громадської полеміки навколо справи унії русько-православної церкви з католицьким костьолом.

Ю.Туменовна припускає, що батько Роксолана в цей час міг познайомитися з працями католицького ортодокса, краків­ського каноніка Яна Сакрана "Elucidarius errorum ritus Ruthenici" / "Пояснення облуд руського обряду" (Краків, 1501?).

Твори цього автора стануть пізніше об’єктом критики сина пана Станіслава, що може бути витлумачено як непрямий доказ толерантного ставлення до православ’я і батька автора "Хрещення русинів". На користь такого припущення має свідчити і шлюб С.Оріховського з дочкою православного священика.Це дещиця з відомих подій з історії родини Оріховських до появи на світ героя нашого дослідження – чергового Станіслава у цьому роду, який залишиться у пам’яті нащадків з самочинно доданим до власного прізвища гордим титулом – Роксолан. Отже, звернемось до відомостей про дитинство та виховання сина амбітного перемиського писаря.

За власним свідченням Роксолана, він народився 11 листопада 1513 р. Батько бажав бачити у сині знаряддя до здійснення честолюбних родинних амбіцій. Він звернув увагу на духовну ниву, як на таку, що відносно легко може забезпечити синівську кар’єру і піднесення загального статусу родини у суспільстві.

Відтак, коли Станіславу було тільки 12 років, батько виклопотав для нього канонію перемиську (акт капітули з 5 липня 1526 р.). Утім, юний Роксолан не був першим з Оріховських, хто вдався до священицької ниви. Трьома роками раніше, Олександр, брат писаря, куштував хліба духовного: в 1522 р. був він каноніком перемиським, проте, мабуть, не припав цей "хліб" до смаку нащадку войовничих предків.

Узагалі батько Роксолана мав дочок Ельжибету, Барбару та ще двох, імена яких невідомі, й шість синів: Станіслава, Яна, Миколая, Олександра, Давида і Роха. Жили вони недовго, за винятком Станіслава і Миколая. Окрім Станіслава, Ян, Олекса і Рох були студентами університету краківського (Ян, разом із Станіславом, ще й віденського).

Станіслав Оріховський, портрет з видання Starożytności Galicyjskie, Львів 1840. Джерело: pl.wikipedia.org

Щодо маєтностей пана перемиського писаря, батька нашого героя, то він, безперечно, був людиною заможною: володів селами Гречполе, Купне, Купенки, Батичі, Баранчиці Великі й Малі, Ваньковичі, Журавиці (під Пшеворськом) і, напевно, частиною Оріховців.

Мав також будинок у Перемишлі (власність дідичну) і мабуть ненайгірший, бо стояв поруч з будинком самого бургомістра.

Остання згадка про батька Роксолана датується 23 серпня 1541 р. Свій писарський уряд він передав сину Миколаю. Господарськими справами родини займалась вдова пана писаря, мати Роксолана, яка надовго пережила свого чоловіка.

Вона згадується ще у 1552 р. Ю.Туменовна саме впливом матері-русинки на свого старшого сина обумовлює ту увагу до відносин між поляками та українцями, яка простежується протягом всього життя Роксолана.

Інкорпорація Окшичів до кола русько-української аристократії, до шляхетства Перемиської землі, яке найбільше серед інших давньоруських земель Польської Корони (з-перед 1569 р.) зберегло свій автохтонний характер, відбулася без помітних проблем.

І саме Русі завдячували Оріховські своїм ім’ям, маєтками та просуванням щаблями соціальної драбини, відтак не дивно, що "політичне русинство" стало їх сімейною традицією. Проте і польська, а особливо малопольська шляхта Сандомирської та Краківської земель, прикордонних із Руссю, не була чужою родині Роксолана.

Можливість черпати з різних криниць духовної традиції інтелектуально збагачувала майбутнього гуманіста, давала йому змогу більш об’єктивно судити про потенціал своєї батьківщини – Русі-України.

Едукація Роксолана

Батько нашого героя, як мовилося вище, сам достатньо освічена для свого часу людина, волів дати старшому сину найкращу освіту, жертвуючи навіть почасти інтересами інших дітей. Початкову освіту С.Оріховський здобув у Перемишлі, де навчався "грецьким[підкреслимо це як свідчення на користь знайомства гуманіста з православно-давньоруською традицією українців – Д.В.] і латинським наукам".

За даними Наталії Яковенко, Перемиська школа надавала освіту підвищено-елементарного рівня і набула у цей час статусу колонії Краківського універси­тету, розширивши викладання до семи вільних мистецтв: арифметики, геометрії, астрономії, музики, граматики, поетики і риторики.

Від шкільництва у рідному Перемишлі, мабуть, походить і знання церковнослов’янської мови, яке пізніше часто ставало у нагоді Роксолану.

Польський дослідник Тадеуш Смоленський серед "здобутків" Оріховського Перемиського періоду згадував перше знайомство з єрессю.

Цьому не стала на заваді навіть активна протидія єпископа перемиського в 1523–1527 рр. Анджея Кшицького, котрий здобув від Еразма Роттердамського наступну характеристику: "strenuus propugnator ecclesiae, pedestri simul et equstri pugna cum Lutheranorum exercitu confligens" ("діяльний захисник церкви, який піший і одночасно кінний бій з лютеранською зграєю точить").Від 1526 р. Оріховський, коли йому ще не виповнилося 13, продовжив подальше навчання у Краківському університеті. На час студій Роксолана припав певний рух за оновлення університетських програм у цьому вищому закладі освіти, пов’язаний з ідеями і духом європейського Ренесансу.

В університеті зріс інтерес до античності, викладали класичну латину, промови Цицерона (незвичні для середньовічних навчальних закладів). Зверталися навіть до грецької спадщини: тут викладали граматику грецьку і гексаметр Іліади.

В університеті Станіслав, напевно, уперше взяв до рук Аристотеля, познайомився з іншими античними авторами та творами Еразма Роттердамського, можливо також вивчав грецьку мову (його наставник Антоній відомий як її знавець).

Можна також припускати, що сам Краків, тогочасна столиця Польського королівства, не міг залишити юнака байдужим. Триб життя міста був тісно пов’язаний з бюргерською Німеччиною і віяння Реформації, що набирала силу у Північній Європі, не обходили його стороною.

Наступний етап навчання Роксолана пов’язаний з Віденським університетом. Станіслав разом з братом Яном записався на літній семестр, який розпочинався 14 квітня 1528 р. Був вписаний до "нації" угорської. Життям Роксолана у Відні опікувалась одна з місцевих купецьких родин.

Навчальний курс Оріховський слухав у школі найвідомішого тогочасного віденського гуманіста, професора оратор­ського мистецтва Іоанна (Яна)-Олександра Брасікана, молодого блискучого літератора і правознавця. Це була талановита людина і обдарований викладач, що умів запалити студентів. Він також був відомий як високоосвічений теолог, який не підтримав "модне" в німецьких інтелектуальних колах лютеранство.

Утім, 1529 р. був для Відня дуже важким, у зв’язку з турецькою війною. Купці-опікуни, незважаючи на нехіть Роксолана, який бажав продовжити навчання, коли під стінами Відня з’явилися перші турки, вивезли його з міста, яке стало небезпечним, у Віттенберг у Саксонії.Віттенберг, до якого потрапив Оріховський у вересні 1529 р., був славнозвісний перш за все як місце, де мешкали і навчали лідери протестантизму – Мартін Лютер зі своїм ученим другом і соратником Філіпом Меланхтоном.

Утім, на момент прибуття Роксолана до міста обох їх там не було, юнак мусив чекати на них. Однак, зустрів Лютер юного втікача від турок напевно прихильно. Саме тоді проблема турецької загрози особливо займала духовного вождя протестантів.

Крім того, Лютер і Роксолан мали один день народження і, не виключено, разом його святкували в 1529 році.

Подальші відомості про Роксолана надходять вже з 1531 р. Він записаний у метриці Лейпцизького університету – до "нації польської", до речі, з додатком "Russus" при імені.

Лейпциг був ще католицьким і цим ймовірно пояснюється те, що Оріховський продовжив навчання тут, а не повернувся до Віттенберга (можливо, це була воля батька, стурбованого впливом протестантів на сина).

Лейпцизький університет на той час був досить пересічним навчальним закладом. Він не мав тоді авторитетних вчених, а імпульси до оновлення надходили здебільшого із сусіднього Віттенберга.

В університеті студенти ділилися на 4 "нації": міснійську (мейсенську), саксонську, баварську та польську. Отже, вихідців з Корони Польської у ньому було досить багато.Згідно з метрикою в 1529–1532 рр., тут навчалися Ян Виламовський, Павло Гозій, Станіслав Чеховський, Фелікс Радзановський, Петро Хвалчевський, Якуб Остророг, Станіслав Ласоцький та ін.

Лейпциг не залишив по собі великого сліду в житті Оріховського, він жодного разу не згадував про нього в своїх творах. Невдовзі Роксолан покинув це місто заради Віттенберга.

Достоту невідомі строки нового перебування Оріховського у Віттенберзі. У списках студентів місцевого університету він не значиться, проте в той час облік не завжди був повним і формальний запис не вважався обов’язковим.

Сам Роксолан твердить, що навчався тут три роки, а після цього поїхав до Швейцарії слухати ще більших радикалів – Андреаса Карлштадта, а потім Ульріха Цвінглі.

Проте дослідник Т. Смоленський вважав це малоімовірним. Бо поїздка з Віттенберга, у згадках про перебування в якому Оріховський висловлюється захоплено щодо "науки" Меланхтона і Лютера, до ворога останнього – Цвінглі, виглядає досить дивно.

Та й Цвінглі помер у 1531 р., а відтак навряд чи встиг би стати вчителем Оріховського. Утім, можливо, Роксолан дійсно проїжджав Базель і на цьому ґрунтується його згадка про Цвінглі.Є свідчення, що Лютер на час віттенберзького навчання Роксолана оселив здібного юнака у власному будинку, хоча навряд чи цей факт дозволяє з певністю говорити про особливе ставлення реформатора до Оріховського.

Справа в тому, що резиденцією Лютера була будова Чорного августинського монастиря в Віттенберзі (остаточно стала його власністю в 1532 р.) і кімнати в його просторому будинку здавалися студентам безкоштовно. Дім завжди був переповнений.

У Віттенберзі Роксолан мав нагоду зустрітися з художником Лукасом Кранахом-Старшим (місцевим бургомістром і другом Лютера), а також познайомитися з творчістю Альбрехта Дюрера.

За цитованою у власних творах Оріховського літературою, можемо приблизно окреслити коло читання, що його основи мали закладатися в роки університетських студій гуманіста. Так, серед постійної лектури гуманіста чільне місце посідають літературні шедеври античності – "Іліада" Гомера, "Енеїда" Вергілія, твори Гесіода, Горація, Марціала.

Особливо слід відзначити його зацікавленість комедіями Аристофана. Досить вірогідно, що саме цей давньогрецький апологет "здорового глузду" прищепив юному гуманісту його славнозвісний сарказм щодо різноманітних "революційних" віянь, нехіть до "розхитування основ".

Знайомі Оріховському й філософські ідеї Сократа, Платона, Аристотеля. Останній був особливо шанований майбутнім автором "Політії Польського королівства".Обізнаний Роксолан і з творчістю славних римлян: Цицерона, Квінтиліана, Варрона, Колумелли. Доволі широко в його читанні представлені й історики: Фукідід, Плутарх, Тіт Лівій, Юлій Цезар та ін. Особливо слід відзначити "Філіпики" Демосфена, що стануть прообразом славнозвісних "Турчик".

Іншим джерелом інтелектуального розвитку Роксолана була християнська "класика" – Святе Письмо, твори "отців церкви" та середньовічних християнських теологів – Августина, Діонісія Ареопагіта, Фоми Аквінського та ін.

Зрештою, слід відзначити широкі пізнання Оріховського в сучасній йому літературі, перелік якої, лише за прямими посиланнями у творах гуманіста, зайняв би чимало місця на сторінці. Відтак, згадаємо тільки особливо прикметні і широковідомі твори: новели Д. Бокаччо, праці Е. Роттердамського, "Історію Польщі" Я. Длугоша тощо.

За споминами Роксолана, віттенберзькі вчителі не бажали відпускати юнака до Італії, небезпідставно вбачаючи у цій мандрівці загрозу його світоглядним орієнтирам, набутим у Німеччині. Проте, воля батька мабуть-таки переважила і в 1532 р. Оріховський вже в Падуї, а десь на початку 1539 р. переїжджає до Болоньї.

Крім падуанського та болоньського університету, Роксолан у цей час відвідує і Венецію. На жаль, цей період життя гуманіста є досить слабкодослідженим і ми здебільшого можемо апелювати лише до споминів самого Оріховського, в яких є чимало неточностей.